#НАША_НЕЗАЛЕЖНІСТЬ #МАРАФОН_30. УРОДЖЕНЕЦЬ ПОЛТАВЩИНИ МИКОЛА ЗЕРОВ ДЛЯ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ СТАНОВИВ НЕБЕЗПЕКУ САМИМ ФАКТОМ СВОГО ІСНУВАННЯ. ХОЧА ЙОГО ЦІКАВИЛИ ЛИШЕ ДВІ РЕЧІ: АНТИЧНІСТЬ І УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
#Наша_незалежність #Марафон_30. Уродженець Полтавщини Микола Зеров для радянської влади становив небезпеку самим фактом свого існування. Хоча його цікавили лише дві речі: античність і українська література
1890, 26 квітня – в повітовому місті Зінькові на Полтавщині в багатодітній родині вчителя історії і географії народився Микола Зеров – чудовий поет, фантастичний перекладач, особливо творів давньоримських поетів, лідер неформального угруповання неокласиків, один із найяскравіших особистостей в когорті поетів Розстріляного відродження.
Читати навчився у чотири роки, закінчив Зіньківську двокласну школу, Першу Київську гімназію (де його однокласниками були два майбутні члени Центральної Ради – Олександр Шульгін та Олексій Гольденвейзер), Київський університет імені Святого Володимира. Пізніше він викладатиме тут і на його лекції приходитимуть, як на вистави, а самого Зерова за вміння цікаво розповідати про історію та літературу назвуть Золотоустом.
Він став фундатором і головним ідеологом неформального поетичного угруповання неокласиків, яких об’єднувала ідея служіння високим ідеалам культури та захоплення античною поезією. До «неокласиків» крім Миколи Зерова себе відносили Михайло Драй-Хмара, Освальд Бурґгардт, Павло Филипович та Максим Рильський. Але високе мистецтво не цікавило радянську владу. Червневий пленум ЦК КП(б)У 1927 року дав старт кампанії засудження неокласиків, звинувативши їх в «антипролетарських настроях». Наступним кроком було фізичне знищення.
Миколу Зерова заарештували у ніч з 27 на 28 квітня 1935 року, на другий день після дня народження (типовий садистський почерк НКВД) під Москвою на станції Пушкіне, звинувативши в тому, що він ніби-то є активним учасником контрреволюційної терористичної організації. Після щоденних допитів, які тривали майже рік, він готовий був зізнатися у будь-чому, переконаний, що «треба хоч щось наговорити на себе, інакше розстріляють».
Його разом із іншими представниками української інтелігенції відправили у сумнозвісний Соловецький табір особливого призначення. Там він закінчив найголовнішу працю свого життя – переклад українською «Енеїди» Вергілія. Однак, як і збірку «Птах душі» Василя Стуса, цей рукопис досі нікому не вдалося відшукати.
Життя Миколи Зерова обірвалося 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох в Карелії. У той день від руки капітана держбезпеки Міхаіла Матвєєва загинуло 134 «врага народа». Усього ж за чотири дні в Сандармосі було розстріляно 1111 в’язнів Соловецького етапу, серед яких Лесь Курбас, Микола Куліш, Валер’ян Підмогильний, Марко Вороний, Володимир Чехівський, Сергій Грушевський, Антін Крушельницький із синами... Можна лише гадати, якою була б Україна, якби всі вони продовжували працювати на благо її культурного та історичного розвитку.
Микола Зеров, як і інші інтелектуали «Розстріляного Відродження», для радянської влади посередностей становив небезпеку уже самим фактом свого існування. Хоча все життя його цікавили лише дві речі: антична культура і українська література.
За матеріалами Українського інституту національної пам'яті
